foolish_neko | "1793" Ніклас Натт-о-Даґ

Зазвичай я не читаю сучасну літературу. Про цю книгу я дізнався випадково та мене підкупив жартівливий опис одного з головних героїв як такого собі страждаючого готичного молодика-одноногої собачки з сухотами у нуарному 18 сторіччі.
І я радий, що зацікавився цією книгою, бо анотація не те щоб цікава. Я б просто пройшов повз неї у книгарні. Але я її придбав та не шкодую.
>Події книги розгортаються у Стокгольмі 1973 року. Жанр цієї книги визначають як історичний детектив. Я не вмію визначати жанри, тож буду покладатися на це.У Стокгольмі минулий військовий, а тепер сепарат-вартовий знаходить у засміченому нечистотами озері спотворений труп. Бідолаху позбавили кінцівок, язика, очей та охлушили. Жорстокість вбивці жахає. Оскільки ані владу, ані вище поліцейське керівництво не хвилюють жодні злочини, окрім можливих революційних зворушень, наявних очільник поліцейського відділку домовлюється з юристом, що відомий своїми непорушними принципами, про позаштатне розслідування. Так зустрічаються двоє головних героїв, рушійни сили сюжету - юрист Сесіл Вінґе та сепарат-вартовий Жан-Мішель Кардель.
Обоє вони хочуть знайти справедливість для померлого, що зазнав нелюдської жортокості, та спинити те чудовисько, яке змогло так обійтися з живою людиною. Розслідування підхоплює цих двох у вирій більш складних та поєднаних між собою подій. Мов ланцюг випадковостей, що спричиняє катастрофу для однієї конкретної людини, що вже нікому нічого не зможе повідомити.
Один з них знайде у цій жортокості та огидності сенс життя, який, здавалося, втратив та доживав за інерцією. Інший - полегшення та засіб, щоб відволіктися від болю. І, на жаль для одного з них, дорогого друга, якого неминуче втратить.
Мені сподобалось те, як ця книга написана. Автор не намагається відтворити минуле, створивши атмосферу епохи за допомогою "музейних" описів характерних одягу, архітектури, побуту. В нього нема акценту на силуеті спідниці або формі ліпнини на будівлях. І, як я помітив, письменники минулого теж так не роблять. В них не було потреби, бо люди, для яких вони писали, жили у цьому оточенні щодня. Вони й так чудово уявляли одяг пересічних людей. Тому нема відчуття, що читаєш книгу про минуле. Персонажі ніби живуть у своєму часі та все, що довкола, для них саме собою зрозуміле. Звичне. Також у автора мелодійна легка мова. Оповідь не затягнута, динамічна. Легко та цікаво. І автор вміє утримати увагу та створити інтригу так, щоб вона не дратувала. Натомість, дуже складно відірватись від читання, бо хочеться дізнатися що буде далі.
З задоволенням прочитав цю книгу та сподіваюся, що "1794" теж не розчарує.

вподобати на тамблері