foolish_neko | Entries tagged with буття планктону

Деякий час я дуже страждав, що в рольовому плані все погано™, рольовиків нема, грати нема з ким, усе тлінь і доведеться мені до смерті ~~за день до виходу на пенсію~~ нудитися без ігор та згадувати чудові рольові роки.
А потім мене як осініло, я як ввів пошук у твіттері, як знайшов посилання на групи пошуку у телеграмі. І як посипались на мене рольовики ~~з якими мені тепер впадло грати~~. Причому в українському рольовому просторі тепер зароджується якась нова зумерська традиція - не переглядати пошукові пости у товаристві, а писати людям з переліку учасників щось накшталт "привіт давай грати по моєму фандому фемслеш 21+" і "яка анкета не бачив ніяку анкету"

До мене вже так приходило 2-3 дітей.

Взагалі, я сидів у своїй бульбашці анонімних рольовок й гадки не мав, що рольові форуми є таким розповсюдженим явищем. Зараз усі, з ким я граю, до війни сиділи на російських рольових форумах, а тепер переповзають на українські форум/дискорд/тґ-групи. В моєму полі зору щось ніколи не було форумок. І зараз вони мені кажуть страшні слова накшталт "анкета", "візуал", "оформлення теми", а я дивлюсь на них як перелякана бабка, яка не знає що таке "крінж" та "мем".

Сподіваюся, моє внутрішнє ниття тепер спрацює ще й на якість українські блоги. От я страждав, що рольових нема, а вони - гоп! і з'явилися. Тепер понию про блоги чи якесь велике спільне фандомне середовище, може, і воно з'явиться...

В Україні шосту годину триває тривога.
І нащо я вранці їхав до метро? Тільки гроші витратив і просидів на станції, доки десь поряд не гепнуло. Думав, поки доїду тривога мине.
Дістався дому - ще чотири рази гепнуло.
Тиждень почався... енергійно.

Вчора повернулись з туру на Тернопільщину.На жаль, війна відчувається усюди, на кожному кроці. Навіть в більш-менш спокійних та побутових речах. В готелі, де ми зупинились, квартирувались військові. А ще нашому гідові доводилось коригувати розклад згідно з комендантською годиною. Але ці три дні були свіжим подихом, який відволік від буденності, повітряних тривог і новин.
( <img )

Сьогодні продовжив хрестовий похід проти сміття і пилозбірників.
Перебрав шухляди в буфеті. Чого там тіки не було - кипа паперу (порвані клаптики роздруківок, вирвані з зошитів сторінки, порізаний а4) про всяк випадок, а-ну треба буде щось написати а блокнот тоді нащо, аплікатор Єлізарова, ПУЧОК МАМИНОГО ВОЛОССЯ, ЯКОМУ РОКІВ 35 ("я думала може комусь з вас на шиньон"-____-), стрічка шкіри для заточування лез, якісь еластичні стрічки, поламаний калькулятор, перелік контор таксі 20-річної давнини, клаптик шпалер, поламані олівці, якусь заплямовану совєтську електробритву, інструкцію до праски, якої вже нема, інструкцію і чохол до нокії 3220, якісь скляні трубочки, набір з соломинок для напоїв (які ніколи не використовувались і до тогож в іншій шухляді були складені трубочки з макдональдсу).
А цього тижня ще з антресолів змусив її викинути жестяні банки з-під якогось їдла, які вона зберігала на випадок "якщо хтось пектиме паски". Це ж навіть не нормальні кулінарні формочки, це жестяні банки з-під чогось, до того ж сама вона ніколи в жітті не пекла паски, тим паче їх не випікав дідусь хД
Я щоразу дивуюся цим обсягам сміття. Ото класне життя було в совєцькому союзі, що люди на все життя навчені зберігати навіть відрізане волосся. І як спробуєш це все повикидати, то треба 10 хвилин переконувати, що можна собі придбати за потреби і нормальні, пристосовані для цього формочки для випікання, і нові олівці, і якісну перуку, і блокнота, і не зберігати старезну почовгану стрічку для заточування леза, а купити одноразову бритву. Воно ж на підкорці вже, що нічого нема, нічого не можна купити, усе треба використовувати доки воно в пил не розсиплеться зі старості. І навіть банки з-під їжі не треба викидати, в них же можна паски випікати (залишити для онуків, якщо не випікаєш ні ти, ні твоя донька).
счатливоє совецкое детство

Інколи рекомендації ютьюбу дуже тішать. Мені випадково викинуло канал про дівчину, яка постійно навідується до капсульних готелей.

Watch on YouTube

Я з дитинства люблю такі маленькі замкнені простори, тож приємно на них дивитись. І взагалі, Японія чи не найкрасивіша країна у сенсі містобудівництва, практичності життя, новацій. В них дуже охайно і сучасно усюди. Ось де люди дійсно живуть у майбутньому.
Мені б дуже хотілось колись побувати в Японії (але я розумію, що, скоріш за все, ніколи не потраплю кудись сильно закордон через брак коштів та соціальну тривожність).
А ще натрапив на схожий канал, але з трохи ширшою тематикою. Не тільки про капсульні готелі, а й про інші місця, де мандрівники можуть залишитись на ніч або провести час у дорозі.

Watch on YouTube

Я вже так хочу у відпустку. Сподіваюсь, зможу цього літа поїхати до Румунії. Може нарешті побуваю в Трансильванії. Було б чудово. Поїхати кудись і провести кілька днів у мирному житті, там, де знаєш, що точно не влучить російська бомба.

Вчора вколовся бустерною дозою, а сьогодні підгорнув ногу так, що ходити не можу.
Тепер в мене болить ліва рука і права нога.
Щось у цьому є.

Сьогодні вперше в житті придбав електронну книгу. Вирішив, що 75 гривень - це якась не дуже значна сума порвняно з тими 600, що я віддам надвечір за "Джонатана Стрейнджа та містера Норрелла" українською.
Я дуже старанно вишукував її безкоштовно, та то було марно. Ну нічого. Тепер позберігав файл де тільки міг: на гугл-диску, на комп'ютері, на телефоні

, раптом загубиться, а це ж цілих дві шоколадки!
Краще коли книгу можна придбати і не можна знайти безкоштовно, ніж коли книгу не можна ані придбати, ані знайти.

Вчора переміг у Великій Битві за книжкову шафу. Зміг переконати бабусю (мабуть на ефекті неочікуваності) винести на смітник добру половину книжкової шафи, щоб вивільнити нижні шафки. Бо замість того, щоб сховати у шафу, наприклад, пилосмок, пакунки з канцелярією, настільну лампу, подарунковий набір алкоголю, обігрівач - воно усе купою тулилося до стінки шафи і займало місце в кімнаті. Бо у шафі стояла купа макулатури як то: старі совкові журнали про спорт, книжки типу "100 зірок совєтського кіно", застаріли книжки про народи майя, індійців, про мормонів, якісь там совєтські біографії пушкіних тощо.
Дідусь був поліглот і збереглася купка науково-популярних книжок, які зараз вже застаріли. Ті ж самі книжки про динозаврів вже не відповідають сучасності, бо зробили купу нових відкриттів як то наявність у них пір'я. Та й про індійців, майя, індонезійців вже є більш нові дослідження. Повикидали книжки якихось совєтьських авторів-одноденників, біографії Лєніна і Сталіна, щось ще таке.
Вивільнилося місце під п'ять пилосмоків...
А ще я хоч передивився що в тій шафі є. Дідусь назбирав непогану україномовну бібліотеку. Думаю, що прочитаю її згодом. Я й не знав, що ці книжки у нас є, бо бабуся чомусь (через совкову пропаганду, кєк) презирливо ставиться до української і, звісно, не стала б мені радити український переклад іноземних авторів. А дідусь помер раніше, ніж я почав цікавитись цими авторами. На жаль. Дідусь був ерудитом, інтелігентом, багато чого знав і цікавився. І любив свою рідну культуру.
Тож не марно я спонтанно вирішив перебрати ту шафу. Повикидали купу паперового сміття, яке просто припадало пилом і не мало ніякої культурної цінності. А ще дізнався, що у нас в шафі не тільки Толстиє і Пушкіни є, а ще й зібрання творів Франко, Марко Вовчок і т.д. Я навіть український переклад Бредбері знайшов. Читатиму тепер. Бабуся мені взагалі ніколи не казали про цю збірку української літератури і перекладів. Ну і в кімнаті стало вільніше, охайніше, не стоїть оте одоробало з речей, які не було куди скласти через повне зібрання Нюрнберського процесу (цензуроване совком, звісно).
Сьогодні все болить, особливо руки. Але я задоволений.

Сьогодні вперше від початку війни замовили суші. В Євразії.

Мені подобається, що вони там підійшли з гумором і додали до меню нові роли з мемними назвами.
Наприклад, рол зправа - революційний

Червоно=чорний, мені подобається. Ще були роли на честь байрактару, Байдена, Стугни. Кумедно.
За смаком революційні роли доволі цікаві. Звісно, я розумію, що це не смак правильних японських суші, але мені завжди подобалась ідея регіональних страв. Більше того, я дуже заздрю Японії, наприклад, що в них є регіональне меню у макдональдсі (якого в нас на час війни нема взагалі

). У них і сезонні страви, і івенти усілякі. У нас теж до війни були додані українські бургери, але то поодинокий випадок.
Тож я радо долучився до революції