A Dark Song

[foolish_neko]

>Вони - лише незнайомці, об'єднані спільним засобом, але не прагненням. Один з них картає себе, але ми про це не дізнаємось. Один з них отримає те, чого потребує, але не те, чого бажає. Цей фільм не задовольнить те, чого від нього хочеш, але від нього отримаєш задоволення.
Це незвичайний фільм про окультний ритуал. Він порушує "канони" стрічкових викликів демона. Викликати демона може не кожен. Ще менша кількість на це погодиться. Здійснити ритуал вкрай важко, навіть неможливо без спеціальних глибоких знань та місяців приготувань. Він вимагає самопожертви, фізичної та духовної напруги. Чимось (багато чим) це нагадує класичну алхімію. Перетворення, перехід від одного стану до іншого, звернення до законів природи та позаприроднього, математичні розрахунки того, що не піддається обчисленню. Враження дещо схожі з "Париж - город мертвих". Там - пряма алегорія на алхімічний маґнум опус. Тут - те саме відчуття здійснення ритуалу на межі переплетіння чудесного з наукою. Переродження. Створення. Процесу.
Він тривожний та гнітючий, цей фільм. Але у ньому відчувається щось чуттєве. Таємниче. Потойбічне. Він не вивільняє від створеної напруги. Він показує ритуал.
Особисто я не отримав того, чого хотів би. Можливо, якби отримав, ця стрічка мені б сподобалась менше. Мені дуже шкода окультиста, що помер. Не внаслідок якихось потойбічних сил, демонічної витівки. На мій погляд, це була побутова випадковість. Він не зміг завершити це діяння.
І мені не сподобався висновок цього фільму. Я не хотів, щоб героїня шукала прощення. Або спроможності це прощення надати. З іншого боку - хіба потойбічне й не має бути незбагненним? Нелюдським? Її жага помсти більш зрозуміла та справедлива. Але створіння, що є незбагненними, можуть мати інакшу мораль.
Отож, я не отримав того, чого мені хотілося б. Але я не розчарований. Стрічка дуже самобутня та захоплююча. Вона естетична, містична та не нудна. 

Це саме той горрор, який мені був потрібен. Саме той різновид горрорів, що я люблю.
У ньому нема жодного скрімеру, заїждженого паттерну та усталеної загальногоррорової міфології. Він самобутній та самодостатній. І після нього залишається оце особливе відчуття доторку до чогось потойбічного. Витончення меж реальності. Раджу тим, хто полюбляє горрори без клішованих скрімерів та нарративів. У ньому взагалі нема скримерів, він не шукає способів швидко налякати. І не розповідає ту історію, яку ми звикли бачити у десятках інтерпретацій про виклик демонів.