“Площа Вашингтона” Генрі Джеймс
Oct. 25th, 2022 06:58 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
foolish_nekoЦе дуже “зігріваюча” книга про токсичну родину, де батько - просто татусь року, а тітка ще гірша. Я не побачив там типового любовного роману, але побачив яскраву соціальну драму. Наочний приклад того, як родина можне змарнувати життя молодої хорошої дівчини.
>Трагедія усього життя вікторіанської леді Кетрін полягає у тому, що рідний батько зверхньо зневажає її. Він відмічає, що донька його не є красунею, їй бракує кмітливості, смаку і характеру. Він вважає свою доньку млявою, сірою, невидатною. От її матір була красунею і дотепницею, син-первісток, померлий у трирічному віці, подавав надії. А от Кетрін якась невдала, не вийшла. Він із нею дуже відсторонений, холодний і іронічний, а за її нещасливим коханням спостерігає зпопкорном азартом і жагою до розваги, як до авантюри, у якій є він і суперник (залицяльник доньки), а вона сама - це просто якась обставина у протистоянні. Доньчине горе для нього лише розвага.
Не меншою прикрістю для долі Кетрін є її тітонька - невгамовна, дурнувата і із пристрастю до дешевих романтичних історій. Вона підбурює і роздмухує роман Кетрін для власних гострих відчуттів, переживань і “любовної” ейфорії. Особисте життя небоги стає для неї бразильським серіалом і, звісно, вона робить усе, аби “вийшла нова серія”. Зрештою тітонька настільки втручаються у плин цих відносин, що починає бачитися з залицяльником небоги частіше, ніж остання.
На цьому тлі Морріс (залицяльник) тьмяніє і відступає на других план. Він мисливець за посагом і домагається Кетрін лише заради її утримання і спадку від батька, але він не є найруйнівнішою людиною в її житті. Якби не відчуджений батько і екзальтована тітонька без розуміння особистих меж, Кетрін не втрапила б так сильно в ці оманливі стосунки.
Батько її ніколи не любив і не обдаровував ласкою. І хоч до того, як він почав дуже грубо примушувати її покинути Морріса, Кетрін була дуже відданою і люблячою донькою, зрештою вона не могла не помітити, що батько її зневажає. Гадаю, вона шукала любові деінде. Морріс дарував їй відчуття потрібності, ласки, ніжностей, вона почувалася коханою, важливою, що нею захоплюються. Морріс зображав захват, повагу, поціновування її талантів - те, чого вона раніше не знала.
Тітонька робила усе можливе, аби перетворити життя небоги на роман Джейн Остін. Вона свідомо переконувала Кетрін у тому, щоб вона зреклася батька. Дужче закохалася в Морріса. Зрештою, тайно з ним одружилася. Тітонька більше ставала на бік Морріса, який був харизматичним красенем, і про нього почала піклуватися більше. Готова була заради своїх бурхливих переживань покласти небогу на вівтар остросюжетного роману.
Скінчилося все прозаїчно. Морріс все ж покинув Кетрін, бо її батько відмовив їй у посагу. Батько, до речі, ще й позбавив Кетрін спадку, бо вона не дала йому обіцянки не одружуватись з Моррісом після його (батька) смерті. І хоча їй на той час було вже 40 і було очевидно, що вона вже не одружиться, батько їй прозаїчно помстився.
Першу половину її життя він нарікав на те, що вона позбавлена глибоких почуттів, поверхнева і дурненька. Другу половину життя він гнівився, бо вона виявилася не такою покірною вівцею, як він гадав, і в неї вистачило духовних сил і міці, щоб йому протистояти. А ціною того, що усе її оточення забувало бачити у Кетрін живу людину і особистість, стало те, що Кетрін ніколи в житті не була по-справжньому щасливою. Дуже сумна історія.
>Трагедія усього життя вікторіанської леді Кетрін полягає у тому, що рідний батько зверхньо зневажає її. Він відмічає, що донька його не є красунею, їй бракує кмітливості, смаку і характеру. Він вважає свою доньку млявою, сірою, невидатною. От її матір була красунею і дотепницею, син-первісток, померлий у трирічному віці, подавав надії. А от Кетрін якась невдала, не вийшла. Він із нею дуже відсторонений, холодний і іронічний, а за її нещасливим коханням спостерігає з
Не меншою прикрістю для долі Кетрін є її тітонька - невгамовна, дурнувата і із пристрастю до дешевих романтичних історій. Вона підбурює і роздмухує роман Кетрін для власних гострих відчуттів, переживань і “любовної” ейфорії. Особисте життя небоги стає для неї бразильським серіалом і, звісно, вона робить усе, аби “вийшла нова серія”. Зрештою тітонька настільки втручаються у плин цих відносин, що починає бачитися з залицяльником небоги частіше, ніж остання.
На цьому тлі Морріс (залицяльник) тьмяніє і відступає на других план. Він мисливець за посагом і домагається Кетрін лише заради її утримання і спадку від батька, але він не є найруйнівнішою людиною в її житті. Якби не відчуджений батько і екзальтована тітонька без розуміння особистих меж, Кетрін не втрапила б так сильно в ці оманливі стосунки.
Батько її ніколи не любив і не обдаровував ласкою. І хоч до того, як він почав дуже грубо примушувати її покинути Морріса, Кетрін була дуже відданою і люблячою донькою, зрештою вона не могла не помітити, що батько її зневажає. Гадаю, вона шукала любові деінде. Морріс дарував їй відчуття потрібності, ласки, ніжностей, вона почувалася коханою, важливою, що нею захоплюються. Морріс зображав захват, повагу, поціновування її талантів - те, чого вона раніше не знала.
Тітонька робила усе можливе, аби перетворити життя небоги на роман Джейн Остін. Вона свідомо переконувала Кетрін у тому, щоб вона зреклася батька. Дужче закохалася в Морріса. Зрештою, тайно з ним одружилася. Тітонька більше ставала на бік Морріса, який був харизматичним красенем, і про нього почала піклуватися більше. Готова була заради своїх бурхливих переживань покласти небогу на вівтар остросюжетного роману.
Скінчилося все прозаїчно. Морріс все ж покинув Кетрін, бо її батько відмовив їй у посагу. Батько, до речі, ще й позбавив Кетрін спадку, бо вона не дала йому обіцянки не одружуватись з Моррісом після його (батька) смерті. І хоча їй на той час було вже 40 і було очевидно, що вона вже не одружиться, батько їй прозаїчно помстився.
Першу половину її життя він нарікав на те, що вона позбавлена глибоких почуттів, поверхнева і дурненька. Другу половину життя він гнівився, бо вона виявилася не такою покірною вівцею, як він гадав, і в неї вистачило духовних сил і міці, щоб йому протистояти. А ціною того, що усе її оточення забувало бачити у Кетрін живу людину і особистість, стало те, що Кетрін ніколи в житті не була по-справжньому щасливою. Дуже сумна історія.
