![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Jul. 10th, 2022
Вчора переміг у Великій Битві за книжкову шафу. Зміг переконати бабусю (мабуть на ефекті неочікуваності) винести на смітник добру половину книжкової шафи, щоб вивільнити нижні шафки. Бо замість того, щоб сховати у шафу, наприклад, пилосмок, пакунки з канцелярією, настільну лампу, подарунковий набір алкоголю, обігрівач - воно усе купою тулилося до стінки шафи і займало місце в кімнаті. Бо у шафі стояла купа макулатури як то: старі совкові журнали про спорт, книжки типу "100 зірок совєтського кіно", застаріли книжки про народи майя, індійців, про мормонів, якісь там совєтські біографії пушкіних тощо.
Дідусь був поліглот і збереглася купка науково-популярних книжок, які зараз вже застаріли. Ті ж самі книжки про динозаврів вже не відповідають сучасності, бо зробили купу нових відкриттів як то наявність у них пір'я. Та й про індійців, майя, індонезійців вже є більш нові дослідження. Повикидали книжки якихось совєтьських авторів-одноденників, біографії Лєніна і Сталіна, щось ще таке.
Вивільнилося місце під п'ять пилосмоків...
А ще я хоч передивився що в тій шафі є. Дідусь назбирав непогану україномовну бібліотеку. Думаю, що прочитаю її згодом. Я й не знав, що ці книжки у нас є, бо бабуся чомусь (через совкову пропаганду, кєк) презирливо ставиться до української і, звісно, не стала б мені радити український переклад іноземних авторів. А дідусь помер раніше, ніж я почав цікавитись цими авторами. На жаль. Дідусь був ерудитом, інтелігентом, багато чого знав і цікавився. І любив свою рідну культуру.
Тож не марно я спонтанно вирішив перебрати ту шафу. Повикидали купу паперового сміття, яке просто припадало пилом і не мало ніякої культурної цінності. А ще дізнався, що у нас в шафі не тільки Толстиє і Пушкіни є, а ще й зібрання творів Франко, Марко Вовчок і т.д. Я навіть український переклад Бредбері знайшов. Читатиму тепер. Бабуся мені взагалі ніколи не казали про цю збірку української літератури і перекладів. Ну і в кімнаті стало вільніше, охайніше, не стоїть оте одоробало з речей, які не було куди скласти через повне зібрання Нюрнберського процесу (цензуроване совком, звісно).
Сьогодні все болить, особливо руки. Але я задоволений.
Дідусь був поліглот і збереглася купка науково-популярних книжок, які зараз вже застаріли. Ті ж самі книжки про динозаврів вже не відповідають сучасності, бо зробили купу нових відкриттів як то наявність у них пір'я. Та й про індійців, майя, індонезійців вже є більш нові дослідження. Повикидали книжки якихось совєтьських авторів-одноденників, біографії Лєніна і Сталіна, щось ще таке.
Вивільнилося місце під п'ять пилосмоків...
А ще я хоч передивився що в тій шафі є. Дідусь назбирав непогану україномовну бібліотеку. Думаю, що прочитаю її згодом. Я й не знав, що ці книжки у нас є, бо бабуся чомусь (через совкову пропаганду, кєк) презирливо ставиться до української і, звісно, не стала б мені радити український переклад іноземних авторів. А дідусь помер раніше, ніж я почав цікавитись цими авторами. На жаль. Дідусь був ерудитом, інтелігентом, багато чого знав і цікавився. І любив свою рідну культуру.
Тож не марно я спонтанно вирішив перебрати ту шафу. Повикидали купу паперового сміття, яке просто припадало пилом і не мало ніякої культурної цінності. А ще дізнався, що у нас в шафі не тільки Толстиє і Пушкіни є, а ще й зібрання творів Франко, Марко Вовчок і т.д. Я навіть український переклад Бредбері знайшов. Читатиму тепер. Бабуся мені взагалі ніколи не казали про цю збірку української літератури і перекладів. Ну і в кімнаті стало вільніше, охайніше, не стоїть оте одоробало з речей, які не було куди скласти через повне зібрання Нюрнберського процесу (цензуроване совком, звісно).
Сьогодні все болить, особливо руки. Але я задоволений.