“Закрут гвинта”, “Дейзі Міллер” Генрі Джеймс

[foolish_neko]

Закрут гвинта

Дивовижно, але я до останнього не усвідомлював, що “Закрут гвинта” - це саме та оповідь, за якою були зняті “Примари садиьи Блай”. Навіть побачивши, що назва місцини - Блай. Навіть дочитавши до кінця. Можливо, це через мою феноменально погану пам’ять, можливо тому, що я дуже неуважно дивився, чи через те, що адаптація задалека від оригінального сюжету.
>Мене дивує, що Генрі Джеймс так багато писав про жінок. І навіть доволі правдоподобно, не гірше від інших письменників доби. Хоча від чоловіка 19 століття й не очікуєш такого розуміння, що нема ніякої “жіночої сутності”, є просто людина. Він не намагається робити жінок якимись манірними, дурнуватими, зніженими, пише про них без маніжності. Те, що його героїні жінки - другорядно. В першу чергу вони люди, з якими відбуваються певні події. Коротше, мені починає подобатись Генрі Джеймс.
Сама оповідь водночас близька і далека від екранізації, а події відбуваються у ХІХ столітті (ще б пак, бо й сам автор помер на початку ХХ). Не можу сказати, що вона моторошна, хоча мабуть це просто мені не подобаються дуже детальні горрори. Саме через таку розгорнутість я не став читати Стівена Кінґа (мабуть дарма). Такий об’єм не залишає можливості для переляку, події розгортаються дуже помірно і ти вже знаєш усе, ще не встигнувши злякатися. Але читати було цікаво. Кінцівка мене трохи розчарувала, до речі.Я не очікував, що Майлз помре. Та й пояснень ніяких не дочекався. Історія мовби обривається на середині. 
У книзі було зазначено, що головна героїня зустічалася зі своїм патроном (тепер я не можу сприймати це слово без асоціацій із псом-Патроном). Але на кінець історії вона так і не зустрілась із ним удруге. Я хочу знати, що було після смерті Майлза! Що було з Флорою тощо. Взагалі не люблю відкриті закінчення. Хоча тут його не назвеш відкритим, бо історія все ж отримала хоч якусь розв’язку.
Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво)

Дейзі Міллер

Не сподобалось. Не стиль автора чи що, а розв'язка історії.
>
Річ у тім, що мені сподобалась сама Дейзі - енергійна, жвава, безпосередня, відкрита. Вона любила жити, насолоджувалась красою довкола і жадала всотати у себе саме життя. Я навіть здивувався, що у класичній літературі зустівся таких життєрадісний, не прісний портрет дівчини. Що ж. Вона дуже швидко померла. Мабуть це був такий натяк від автора - усі веселі, життєрадісні, незлобиві дівчата до тридцяти не доживають.