bakaneko (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
foolish_neko) wrote2022-12-07 02:52 pm
foolish_neko) wrote2022-12-07 02:52 pm
Entry tags:
"Кінець Вічності"(вибрані твори) А. Азімов
Якщо спробувати іронічно та з гумором підсумувати геть усі твори Азімова, то я б, наразі, сказав так: Азімову легше уявити собі процес мислення ШІ, позаземні негуманоїдні цивілізації, апокаліпсис, смерть та зародження зірок, аніж жінку, що рівна чоловікові. Навіть у найвіддаленіших галактиках, населених буквально червоними ктулхами, жінки цих ктулху - домогосподині.
І це трохи кумедно - розуміти, як епоха та дотичні їй соціальні конструкти обмежують уяву людини. Хоч в нього й є жінки-науковиці, жінки-дослідниці, але їх мізерно мало. Людина могла уявити собі практично все, що завгодно, але не могла вийти за межі такої примітивної речі, як міжстаттеві упередження.
Чи то тільки мені так здалося?
Якщо не зважати на цей доволі кумедний момент, то мені дуже сподобалась творчість Азімова. Те, як він викладає свої думки, створює світи. Дуже приємно читати.
>"Кінець вічності" мені сподобався та не сподобався одночасно. У мене викликав відразу головний герой, а тому було складно сприймати твір через його призму. Харлан - відвертий шовініст. Особливо мене обурили його розмірковування про 482ге сторіччя, коли була "ера споживацтва й грубих насолод з ознаками матріархату" і він мріяв вплинути на плин історії та зробити щось, щоб "мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів". Ах ти лайно собаче! Тобто, те, що за наявності вибору певна кількість жінок обрала свободу та насолоду від життя, не наштовхнуло його на думку, що ці жінки не хочуть бути дружинами й матерями? Ні, цей куций тарган хотів відмінити гедоністичну еру, позбавити жінок волі, бо йому, бач, не подобається, що жінки насмілилися отримувати насолоду від життя, гедонізмом вони тут займаються замість того, щоб на кухні під час варіння борщу народжувати дітей.І те, що наприкінці він лишився з цією жінкою, про яку думав ось так, робить усе ще гіршим. Бідолашна жінка. Вона й не підозрює, у що вступила. Ніякі слова Азімова про те, що Харлан закохався, мене не переконають. Неможливо думати про людину як про об'єкт і кохати її. Коротше, не сподобалось. Увесь цей твір був сконцентрований на коханні та дилемі вибору. І це його зіпсувало, бо показане там кохання - це не кохання зовсім. Краще б його не було, того кохання.
Решта творів набагато кращі. Мені особливо сподобались "Глибини", "Фах", "Потворний хлопчик", "Останнє запитання". Останній твір взагалі гарно обігрує біблійне створення світу. А "Потворний хлопчик" пробив на сльозу.
А ще мушу зізнатись, що "Приманка для роззяв" мене зламала, та я проти волі почав шипперити двох головних героїв - Марка та Шеффілда. Господи прости. Та Марк описаний таким волооким оленятком, це було сильніше за мене.
Гадаю, тепер я хочу прочитати "Фундацію", але вже наступного року. Цього року дочитати б кілька менших книжок для об'ємності переліку прочитаного (так, я зберігаю нотатки з тим, що прочитав щороку х)). Та й хочеться на новий рік якоїсь завершеності, не тягти недочитане далі.
І це трохи кумедно - розуміти, як епоха та дотичні їй соціальні конструкти обмежують уяву людини. Хоч в нього й є жінки-науковиці, жінки-дослідниці, але їх мізерно мало. Людина могла уявити собі практично все, що завгодно, але не могла вийти за межі такої примітивної речі, як міжстаттеві упередження.
Чи то тільки мені так здалося?
Якщо не зважати на цей доволі кумедний момент, то мені дуже сподобалась творчість Азімова. Те, як він викладає свої думки, створює світи. Дуже приємно читати.
>"Кінець вічності" мені сподобався та не сподобався одночасно. У мене викликав відразу головний герой, а тому було складно сприймати твір через його призму. Харлан - відвертий шовініст. Особливо мене обурили його розмірковування про 482ге сторіччя, коли була "ера споживацтва й грубих насолод з ознаками матріархату" і він мріяв вплинути на плин історії та зробити щось, щоб "мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів". Ах ти лайно собаче! Тобто, те, що за наявності вибору певна кількість жінок обрала свободу та насолоду від життя, не наштовхнуло його на думку, що ці жінки не хочуть бути дружинами й матерями? Ні, цей куций тарган хотів відмінити гедоністичну еру, позбавити жінок волі, бо йому, бач, не подобається, що жінки насмілилися отримувати насолоду від життя, гедонізмом вони тут займаються замість того, щоб на кухні під час варіння борщу народжувати дітей.І те, що наприкінці він лишився з цією жінкою, про яку думав ось так, робить усе ще гіршим. Бідолашна жінка. Вона й не підозрює, у що вступила. Ніякі слова Азімова про те, що Харлан закохався, мене не переконають. Неможливо думати про людину як про об'єкт і кохати її. Коротше, не сподобалось. Увесь цей твір був сконцентрований на коханні та дилемі вибору. І це його зіпсувало, бо показане там кохання - це не кохання зовсім. Краще б його не було, того кохання.
Решта творів набагато кращі. Мені особливо сподобались "Глибини", "Фах", "Потворний хлопчик", "Останнє запитання". Останній твір взагалі гарно обігрує біблійне створення світу. А "Потворний хлопчик" пробив на сльозу.
А ще мушу зізнатись, що "Приманка для роззяв" мене зламала, та я проти волі почав шипперити двох головних героїв - Марка та Шеффілда. Господи прости. Та Марк описаний таким волооким оленятком, це було сильніше за мене.
Гадаю, тепер я хочу прочитати "Фундацію", але вже наступного року. Цього року дочитати б кілька менших книжок для об'ємності переліку прочитаного (так, я зберігаю нотатки з тим, що прочитав щороку х)). Та й хочеться на новий рік якоїсь завершеності, не тягти недочитане далі.