Наша офіційна система запису латинкою використовує, начебто, елементи англійської ортографії. Так от, забудьте за них! Як показує практика, сучасні американці, а часто й навіть британці не мають гадки, як вимовляти оті ваші «zh», «kh», а подекуди й навіть «таке очевидне» «ts». Причому йдеться не про пересічників, а й навіть тих, хто має якийсь розширений світогляд. У нас ці правила запису тягнуться з минулого століття від набуття англійською домінантного статусу, і я підозрюю, що зараз вони вже є своєрідною архаїкою. Доцільніше було би розробити таки власні правила транслітерації на основі досвіду інших слов'ян, а не триматися за дідівське ніби-адаптування до англійської, котрого, на ділі, самі носії англійської не розуміють.

UPD: Про всяк випадок, це не на захист «української латинки»… Особисто мені вона для внутрішнього використання й не здалася. Я зараз рефлексую лише той курйозний факт, що люди, під яких, начебто, зроблено нашу офіційну систему транслітерації, тієї системи не розуміють. Отже, такий підхід має не більше практичного сенсу за будь-який інший — ба навіть менше, адже його не розуміють і наші латинописні сусіди. І тут іще до слова про діакритику: коли вони (сучасні «англійці») бачать діакритику, то здогадуються, що існують якісь правила прочитання цих літер. Коли вони її не бачать, то й не підозрюють, що тут якийсь прикол із вимовою, і старанно вимовляють «zh» буквально як «з-х(г)», якщо не щось гірше. Це нас у школі ще привчали, що «х» і «ж» англійською пишуться «kh» і «zh». А от їх цього, мабуть, не вчили, як виявилося.